Легенда про заснування Кам’янця-Подільського
Коли великий литовський князь Ольгерд та його племінники, брати Коріатовичі, перемогли трьох татарських ханів і визволили наш край, повернувся Ольгерд у свою столицю, а 4 племінники вирішили залишитися на цих землях. Край зачарував їх своєю красою: у диких лісах багато було дичини, земля неозора просила плуга, щоб давати гарні врожаї, джерела манили чистою водою, річки були повні риби.
Поїхали якось брати полювати на оленів. Але відстав старший брат, щоб коня напоїти, і заблукав... Глянь - із-за куща на пагорб вибіг олень. Роги його золотились у відблисках сонця, а копита були срібні. «От вполювати б мені того оленя, тоді б слава про мене линула, як про неперевершеного мисливця», - подумав князь Олександр.
Скочив він на коня і вирішив вполювати того оленя. Але біг той олень так, що здавалось, ніби манить князя за собою. Ось олень знов поруч. Здавалось, що стріла влучила, але ні - застрягла у пенькові. А олень зник. Зажурився князь, подумав: «Будуть з мене тепер сміятися, що нічого не вполював, ще й заблукав».
Але дивиться - олень поряд із ним і каже до нього людським голосом: «Сідай на мене, я виведу тебе з лісу. Я довезу тебе до місця, що дасть тобі славу і буде тобі, як дім рідний. Я покажу тобі острів чудовий, який посеред підківок щастя. Там давно ворогами місто зруйноване, засипані землею його мури, місто в руїнах спочиває, а ти його відродиш разом з братами і будеш мати славу на всі часи. Ти і брати твої будуть там князювати, багате буде місто і вільні люди. А щасливі будуть люди, якщо між собою не будуть сваритися. А про те, що не зміг вбити ти мене, золоторогого і срібнокопитного, не жалкуй, бо я не олень, я мрія твоя про удільне князівство».
І повіз олень князя до того острова, і показав туди таємну дорогу, і залишив князя, який, на полюванні втомившись, заснув міцно. А коли прикинувся, то одразу поїхав кликати братів подивитися на острів. І сподобалось його братам це місце також, бо скелями захищений острів. Наказали Коріатовичі своїм воїнам вирубати ліс. Почали будувати перші кам'яні житла на острові, а там, де і зараз знаходиться фортеця, у князів був феодальний замок, що захищав вхід у місто. І написали Коріатовичі грамоту «на замку», в якій надали право тим, хто захоче в цьому місті жити, 20 років податі не платити і самоурядовуватися, тобто самим своїм общинним життям керувати.
І скоро багато різного люду роботящого - майстрів і купців - у місто переселилося. А назвали місто князі Кам'янцем тому, що з каменя місцевого (вапняку) будувався, а річку навколо Кам'янця назвали - Смотрич, від слова «смотреть», тому що чиста була така у річці вода, що як зі скелі вперше брати подивились вниз - то навіть крізь воду все, до камінців на дні проглядалось. Було навіть видно, як риба у річці пливе.
А пам'ять про оленя золоторогого - це золоті купола храмів, якими так славився Кам'янець. Будували храм, щоб не тільки скелі, а й Бог кам'янчан захищав!
Про золотого коня, що в Гунській кринці втопився
Це місце з діда прадіда в Кам'янці зветься Гунські криниці. Місце дуже гарне, таємниче і, кажуть люди, що часом, коли там повно води, в період від 12 годин ночі до 4-х годин ранку (до третіх півнів) з'являється над криницями у небі золотий кінь, ніби відображення того, що в криниці.
Як же золотий кінь в криниці опинився? Було це дуже давно, ще на наших землях хвилями проходили кочові орди, от гуни у римлян (які на острові мали свій укріплений табір під час римо-дакійських війн, а може, і місто «Петридава» ) багато золотих речей - воєнних трофеїв відбили. Але як ці скарби вивезти надійніше і непомітніше ? І зібрали гунни раду своїх мудреців і вирішили переплавити всі дорогоцінності в коня золотого. Викопали яму глибоку і вночі, щоб ніхто не бачив, почали коня золотого виливати. А серед кочових племен багато талановитих було майстрів-ювелірів, про що говорять знахідки у інших місцях, де вони зупинялись.
Робили коня так, щоб про це знали тільки довірені члени племені. Довго вночі робили коня, далеко від стороннього ока. Та ось закінчена праця. Вийшов кінь на славу вагою вдався гарною, десь до 350 нинішніх кілограмів. Але не змогли гунни витягнути з ями золотого коня, тому що вода стала звідкись весь час прибувати і прибувати, і заповнила колодязь до 40 нинішніх метрів глибиною. А вода була чиста, холодна, так і просилася, щоб її пили. А тут римляни з походу на даків поверталися стали. Тому гуннам не було часу, змушені були вони залишити Кам'янець. Тому коня золотого, що хотіли таємно вивезти, не змогли з собою взяти. Але залишились глибокі криниці із джерельною питною водою, що аж до середини 20 сторіччя щедро поїли кам'янчан. Шкода, що зараз важко ті криниці після перебудови побачити.
Та залишилась гарна назва «Гунські криниці». І залишилась легенда про золотого коня. Чи не його бачать у небі закохані? А поети впевнено твердять, що той кінь золотий ще з крилами - викапаний Пегас!
Чому Осман ІІ не штурмував Кам’янець
Чи то справді було, чи то вигадка, але живе ця легенда, і всі їй вірять - очевидно, що таке було насправді.
Вже завоював Осман II у 1621 році Хотинську фортецю, через Дністер переправив своє 200-тисячне військо, у якому було 300 гармат, 4 бойових слона і безліч мулів, верблюдів та інш. Підійшов дорогами до Кам'янця, підступив під самі стіни кам'янецької фортеці. Як взяти цей ключ до всього багатства краю? Думає султан про перемогу, оглядає місцевість навколо Кам'янця.
Зверхньо, з 30-метрової висоти дивиться на турецького султана Стара фортеця з усіма своїми 12 баштами, двома бастіонами. Не боїться військ Османа II і Нова фортеця зі своїм сухим ровом, підземеллями - надійний земляний захист Старої фортеці. Вищирили свої жерла гармати, відкрито стоять на самій вершині. Нова фортеця - це сама дорога оборонна споруда 17 століття Речі Посполитої. Будували Нову фортецю аж 4 роки! «Ні, з цього боку не візьмеш», - подумав султан.
Подивився тоді він на сам Кам'янець на скелястому острові. Ні, з якого боку не підійдеш - усюди скелі, високі кам'яні стіни, ремісниками збудовані башти. А з заходу готовий до бою Вірменський бастіон, з гордо виставленою груддю. Міцні, з надійними гратами міські ворота, дуже вузький міст. Після фортеці це вже друга система оборони.
А що то за башти біля річки з одного і з другого боку замкового мосту? Одні з них міцно туляться до скель, інші башти ніби стрибають через річку. Це 8 башт Руської брами і 5 башт Польської брами - третя система оборони Кам'янця.
І раптом... Що це? Річка Смотрич на очах здивованого Османа II несподівано вийшла із берегів і почала потужним плеском заповнювати водою свої широкі береги. Це запрацювала шлюзова система Польських і Руських воріт.
Страшним гуркотом почали перегукуватись із річкою могутні скелі навколо Кам'янця. Загула земля.
Небачена грізна сила оборони міста вразила турецького султана. І у роздумі спитав він у найвідданіших яничар із свого оточення: «Хто будував це місто-фортецю?» «Аллах побудував!» - відповіли своєму повелителю яничари, ті самі, що нещодавно взяли штурмом Хотинську фортецю з її сорокаметровими стінами і мріяли про владу над Європою. Ніхто з них не вірив, що твердиню Кам'янця можна подолати.
«Якщо Аллах будував - Аллах тільки може і взяти» (тобто «Якщо Бог збудував - тільки Бог може здолати!» ) - з цими словами Осман II дав наказ турецькому війську повернути назад, відказавшись від штурму Кам'янця.
Про золоту карету під турецьким мостом
Ця легенда звучить вже як кам'янецький анекдот. Ще живуть ті мрійники, які твердо вірили в правдивість цієї легенди. Шукали вони карету 12 років тому під турецьким мостом, у вирі, коло сучасної електростанції - золоту карету, повну награбованих турками кам'янецьких коштовностей. Показали ці поважні люди старовинну карту, отримали дозвіл на пошуки скарбу. Русло річки змінили, щоб Смотрич не заважав шукати скарб. Біля двох місяців екскаватори загрібали своїм ковшем грязюку все глибше і глибше. Одного дня екскаватор не витримав і хотів втекти від цієї марної скарбопошукової роботи: почав занурюватись і ледь не зник з поля зору членів експедиції. Ледве витягли екскаватор з річки. Всі кам'янчани жаліли невдах, що не змогли знайти скарб: вони ж гроші даремно потратили. Тому не заставили скарбошукачів повернути Смотрич на старе русло. Так все і залишилось і тільки 3 роки тому гарний малий міст внизу, побудований за гроші міської громади, з'єднав нове і старе русло річки. Та під мостом залишилась велика калабаня, де був катлаван і де шукали золоту турецьку карету. Розповідь про те, як шукали скарб, вже більш цікавить туристів, ніж легенда про золоту турецьку карету. Гості міста сміються, кажуть: «Та, що вони, де у турків були карети, а золоті карети взагалі тільки в казках.» А що ж кажуть кам'янчани, які зараз дуже цікавляться історією міста (і мають змогу вивчати історію Кам'янця: всюди про Кам'янець пишуть, інтернет про Кам'янець інформує, безліч яскравих путівників про місто так і просять, щоб їх купили, читали, вивчали)? Кам'янчани зараз знають, що турки майже 3 місяця з міста відступали по Карлавицькій угоді 1699р., ніхто за турками не гнався, їм навіть вози польська адміністрація давала, щоб турки скоріше з Кам'янця пішли з усім своїм скарбом. То як же легенда? Так знайте, що легенда сильніше від усіх історій, бо в основі її мрія, а мрія завжди манить, мрія завжди прекрасна. І хай легенда про золоту турецьку карету буде і в цій збірці кам'янецьких легенд. Ось ця легенда.
Бродить вже майже 325 років і переходить із вуст в уста в Кам'янці розповідь про золоту карету. Живе легенда ще з тих часів, як турки покинули наш край. Панували турки в Кам'янці 27 років. Думали залишитися назавжди: фортецю відбудували майже заново, суцільною стіною став виглядати перебудований турками замковий міст, будували бастіони, розбираючи житлові кам'яні будинки у місті, закривали костьоли і, перетворюючи їх у мечеті, награбували багато добра. Але об'єднані війська держав коаліції «Священна ліга» завдали важкі удари в різних містах по турецькому війську, особливо яскравою була перемога під Азовом, в якій відзначився, як завжди, геніальний військовий стратег, наш земляк, подолянин Іван Сірко, який жодної битви не програв і тут отримав перемогу над турками, керуючи армією російсько-українських військ.
Прийшлося туркам залишити Кам'янець тому, що по Карловицькій угоді Поділля відходило знову до Речі Посполитої, яка була членом антитурецької коаліції.
Покидаючи Кам'янець,, турки все своє добро - золото, срібло - загрузили у ринвани, вози, карети. Зібралось більше 100 возів. їдуть через замковий міст, а в одній кареті раптом відвалилось колесо, а річка була глибокою, і саме під мостом був вир. Впала та карета у вируючий Смотрич. Турки не змогли її витягти, так і зосталась та карета з діамантами, золотими прикрасами у річці, яка її глибоко затягнула і сховала награбоване турками.
Міцно закрутив Смотрич карету у кручу. Кажуть, що один картограф, що був свідком цього випадку, занотував на карті це місце, де впала карета. Серед турків був чарівник, який зачарував скарб, щоб тільки туркам скарб у руки дався би, коли вони повернуться. Але старі люди кажуть, що є дні, коли закляття не діє і в такі дні можна карету із золотом знайти під мостом.
Ходять по Кам'янцю і досі чутки, що турки обіцяли винагороду, якщо хтось знайде золоту ту карету: тоді вони повністю відбудують Старе місто, а людина, о знайде, буде забезпечена на 10 поколінь уперед. Але все це солодкі легенди, тому що турецький уряд ці чутки не підтверджує, а ось мечеті відбудувати мусульмани готові хоч завтра. Та позолочена скульптура Божої Матері переможно сяє на вершині мусульманського мінарету і тримає руки у жесті благословляючому і захищаючому. А це значить, що минулі завойовники можуть приїжджати лише як туристи.
Коли великий литовський князь Ольгерд та його племінники, брати Коріатовичі, перемогли трьох татарських ханів і визволили наш край, повернувся Ольгерд у свою столицю, а 4 племінники вирішили залишитися на цих землях. Край зачарував їх своєю красою: у диких лісах багато було дичини, земля неозора просила плуга, щоб давати гарні врожаї, джерела манили чистою водою, річки були повні риби.
Поїхали якось брати полювати на оленів. Але відстав старший брат, щоб коня напоїти, і заблукав... Глянь - із-за куща на пагорб вибіг олень. Роги його золотились у відблисках сонця, а копита були срібні. «От вполювати б мені того оленя, тоді б слава про мене линула, як про неперевершеного мисливця», - подумав князь Олександр.
Скочив він на коня і вирішив вполювати того оленя. Але біг той олень так, що здавалось, ніби манить князя за собою. Ось олень знов поруч. Здавалось, що стріла влучила, але ні - застрягла у пенькові. А олень зник. Зажурився князь, подумав: «Будуть з мене тепер сміятися, що нічого не вполював, ще й заблукав».
Але дивиться - олень поряд із ним і каже до нього людським голосом: «Сідай на мене, я виведу тебе з лісу. Я довезу тебе до місця, що дасть тобі славу і буде тобі, як дім рідний. Я покажу тобі острів чудовий, який посеред підківок щастя. Там давно ворогами місто зруйноване, засипані землею його мури, місто в руїнах спочиває, а ти його відродиш разом з братами і будеш мати славу на всі часи. Ти і брати твої будуть там князювати, багате буде місто і вільні люди. А щасливі будуть люди, якщо між собою не будуть сваритися. А про те, що не зміг вбити ти мене, золоторогого і срібнокопитного, не жалкуй, бо я не олень, я мрія твоя про удільне князівство».
І повіз олень князя до того острова, і показав туди таємну дорогу, і залишив князя, який, на полюванні втомившись, заснув міцно. А коли прикинувся, то одразу поїхав кликати братів подивитися на острів. І сподобалось його братам це місце також, бо скелями захищений острів. Наказали Коріатовичі своїм воїнам вирубати ліс. Почали будувати перші кам'яні житла на острові, а там, де і зараз знаходиться фортеця, у князів був феодальний замок, що захищав вхід у місто. І написали Коріатовичі грамоту «на замку», в якій надали право тим, хто захоче в цьому місті жити, 20 років податі не платити і самоурядовуватися, тобто самим своїм общинним життям керувати.
І скоро багато різного люду роботящого - майстрів і купців - у місто переселилося. А назвали місто князі Кам'янцем тому, що з каменя місцевого (вапняку) будувався, а річку навколо Кам'янця назвали - Смотрич, від слова «смотреть», тому що чиста була така у річці вода, що як зі скелі вперше брати подивились вниз - то навіть крізь воду все, до камінців на дні проглядалось. Було навіть видно, як риба у річці пливе.
А пам'ять про оленя золоторогого - це золоті купола храмів, якими так славився Кам'янець. Будували храм, щоб не тільки скелі, а й Бог кам'янчан захищав!
Про золотого коня, що в Гунській кринці втопився
Це місце з діда прадіда в Кам'янці зветься Гунські криниці. Місце дуже гарне, таємниче і, кажуть люди, що часом, коли там повно води, в період від 12 годин ночі до 4-х годин ранку (до третіх півнів) з'являється над криницями у небі золотий кінь, ніби відображення того, що в криниці.
Як же золотий кінь в криниці опинився? Було це дуже давно, ще на наших землях хвилями проходили кочові орди, от гуни у римлян (які на острові мали свій укріплений табір під час римо-дакійських війн, а може, і місто «Петридава» ) багато золотих речей - воєнних трофеїв відбили. Але як ці скарби вивезти надійніше і непомітніше ? І зібрали гунни раду своїх мудреців і вирішили переплавити всі дорогоцінності в коня золотого. Викопали яму глибоку і вночі, щоб ніхто не бачив, почали коня золотого виливати. А серед кочових племен багато талановитих було майстрів-ювелірів, про що говорять знахідки у інших місцях, де вони зупинялись.
Робили коня так, щоб про це знали тільки довірені члени племені. Довго вночі робили коня, далеко від стороннього ока. Та ось закінчена праця. Вийшов кінь на славу вагою вдався гарною, десь до 350 нинішніх кілограмів. Але не змогли гунни витягнути з ями золотого коня, тому що вода стала звідкись весь час прибувати і прибувати, і заповнила колодязь до 40 нинішніх метрів глибиною. А вода була чиста, холодна, так і просилася, щоб її пили. А тут римляни з походу на даків поверталися стали. Тому гуннам не було часу, змушені були вони залишити Кам'янець. Тому коня золотого, що хотіли таємно вивезти, не змогли з собою взяти. Але залишились глибокі криниці із джерельною питною водою, що аж до середини 20 сторіччя щедро поїли кам'янчан. Шкода, що зараз важко ті криниці після перебудови побачити.
Та залишилась гарна назва «Гунські криниці». І залишилась легенда про золотого коня. Чи не його бачать у небі закохані? А поети впевнено твердять, що той кінь золотий ще з крилами - викапаний Пегас!
Чому Осман ІІ не штурмував Кам’янець
Чи то справді було, чи то вигадка, але живе ця легенда, і всі їй вірять - очевидно, що таке було насправді.
Вже завоював Осман II у 1621 році Хотинську фортецю, через Дністер переправив своє 200-тисячне військо, у якому було 300 гармат, 4 бойових слона і безліч мулів, верблюдів та інш. Підійшов дорогами до Кам'янця, підступив під самі стіни кам'янецької фортеці. Як взяти цей ключ до всього багатства краю? Думає султан про перемогу, оглядає місцевість навколо Кам'янця.
Зверхньо, з 30-метрової висоти дивиться на турецького султана Стара фортеця з усіма своїми 12 баштами, двома бастіонами. Не боїться військ Османа II і Нова фортеця зі своїм сухим ровом, підземеллями - надійний земляний захист Старої фортеці. Вищирили свої жерла гармати, відкрито стоять на самій вершині. Нова фортеця - це сама дорога оборонна споруда 17 століття Речі Посполитої. Будували Нову фортецю аж 4 роки! «Ні, з цього боку не візьмеш», - подумав султан.
Подивився тоді він на сам Кам'янець на скелястому острові. Ні, з якого боку не підійдеш - усюди скелі, високі кам'яні стіни, ремісниками збудовані башти. А з заходу готовий до бою Вірменський бастіон, з гордо виставленою груддю. Міцні, з надійними гратами міські ворота, дуже вузький міст. Після фортеці це вже друга система оборони.
А що то за башти біля річки з одного і з другого боку замкового мосту? Одні з них міцно туляться до скель, інші башти ніби стрибають через річку. Це 8 башт Руської брами і 5 башт Польської брами - третя система оборони Кам'янця.
І раптом... Що це? Річка Смотрич на очах здивованого Османа II несподівано вийшла із берегів і почала потужним плеском заповнювати водою свої широкі береги. Це запрацювала шлюзова система Польських і Руських воріт.
Страшним гуркотом почали перегукуватись із річкою могутні скелі навколо Кам'янця. Загула земля.
Небачена грізна сила оборони міста вразила турецького султана. І у роздумі спитав він у найвідданіших яничар із свого оточення: «Хто будував це місто-фортецю?» «Аллах побудував!» - відповіли своєму повелителю яничари, ті самі, що нещодавно взяли штурмом Хотинську фортецю з її сорокаметровими стінами і мріяли про владу над Європою. Ніхто з них не вірив, що твердиню Кам'янця можна подолати.
«Якщо Аллах будував - Аллах тільки може і взяти» (тобто «Якщо Бог збудував - тільки Бог може здолати!» ) - з цими словами Осман II дав наказ турецькому війську повернути назад, відказавшись від штурму Кам'янця.
Про золоту карету під турецьким мостом
Ця легенда звучить вже як кам'янецький анекдот. Ще живуть ті мрійники, які твердо вірили в правдивість цієї легенди. Шукали вони карету 12 років тому під турецьким мостом, у вирі, коло сучасної електростанції - золоту карету, повну награбованих турками кам'янецьких коштовностей. Показали ці поважні люди старовинну карту, отримали дозвіл на пошуки скарбу. Русло річки змінили, щоб Смотрич не заважав шукати скарб. Біля двох місяців екскаватори загрібали своїм ковшем грязюку все глибше і глибше. Одного дня екскаватор не витримав і хотів втекти від цієї марної скарбопошукової роботи: почав занурюватись і ледь не зник з поля зору членів експедиції. Ледве витягли екскаватор з річки. Всі кам'янчани жаліли невдах, що не змогли знайти скарб: вони ж гроші даремно потратили. Тому не заставили скарбошукачів повернути Смотрич на старе русло. Так все і залишилось і тільки 3 роки тому гарний малий міст внизу, побудований за гроші міської громади, з'єднав нове і старе русло річки. Та під мостом залишилась велика калабаня, де був катлаван і де шукали золоту турецьку карету. Розповідь про те, як шукали скарб, вже більш цікавить туристів, ніж легенда про золоту турецьку карету. Гості міста сміються, кажуть: «Та, що вони, де у турків були карети, а золоті карети взагалі тільки в казках.» А що ж кажуть кам'янчани, які зараз дуже цікавляться історією міста (і мають змогу вивчати історію Кам'янця: всюди про Кам'янець пишуть, інтернет про Кам'янець інформує, безліч яскравих путівників про місто так і просять, щоб їх купили, читали, вивчали)? Кам'янчани зараз знають, що турки майже 3 місяця з міста відступали по Карлавицькій угоді 1699р., ніхто за турками не гнався, їм навіть вози польська адміністрація давала, щоб турки скоріше з Кам'янця пішли з усім своїм скарбом. То як же легенда? Так знайте, що легенда сильніше від усіх історій, бо в основі її мрія, а мрія завжди манить, мрія завжди прекрасна. І хай легенда про золоту турецьку карету буде і в цій збірці кам'янецьких легенд. Ось ця легенда.
Бродить вже майже 325 років і переходить із вуст в уста в Кам'янці розповідь про золоту карету. Живе легенда ще з тих часів, як турки покинули наш край. Панували турки в Кам'янці 27 років. Думали залишитися назавжди: фортецю відбудували майже заново, суцільною стіною став виглядати перебудований турками замковий міст, будували бастіони, розбираючи житлові кам'яні будинки у місті, закривали костьоли і, перетворюючи їх у мечеті, награбували багато добра. Але об'єднані війська держав коаліції «Священна ліга» завдали важкі удари в різних містах по турецькому війську, особливо яскравою була перемога під Азовом, в якій відзначився, як завжди, геніальний військовий стратег, наш земляк, подолянин Іван Сірко, який жодної битви не програв і тут отримав перемогу над турками, керуючи армією російсько-українських військ.
Прийшлося туркам залишити Кам'янець тому, що по Карловицькій угоді Поділля відходило знову до Речі Посполитої, яка була членом антитурецької коаліції.
Покидаючи Кам'янець,, турки все своє добро - золото, срібло - загрузили у ринвани, вози, карети. Зібралось більше 100 возів. їдуть через замковий міст, а в одній кареті раптом відвалилось колесо, а річка була глибокою, і саме під мостом був вир. Впала та карета у вируючий Смотрич. Турки не змогли її витягти, так і зосталась та карета з діамантами, золотими прикрасами у річці, яка її глибоко затягнула і сховала награбоване турками.
Міцно закрутив Смотрич карету у кручу. Кажуть, що один картограф, що був свідком цього випадку, занотував на карті це місце, де впала карета. Серед турків був чарівник, який зачарував скарб, щоб тільки туркам скарб у руки дався би, коли вони повернуться. Але старі люди кажуть, що є дні, коли закляття не діє і в такі дні можна карету із золотом знайти під мостом.
Ходять по Кам'янцю і досі чутки, що турки обіцяли винагороду, якщо хтось знайде золоту ту карету: тоді вони повністю відбудують Старе місто, а людина, о знайде, буде забезпечена на 10 поколінь уперед. Але все це солодкі легенди, тому що турецький уряд ці чутки не підтверджує, а ось мечеті відбудувати мусульмани готові хоч завтра. Та позолочена скульптура Божої Матері переможно сяє на вершині мусульманського мінарету і тримає руки у жесті благословляючому і захищаючому. А це значить, що минулі завойовники можуть приїжджати лише як туристи.
 |
 |
Партнерська програма
 |